Inhalt

Навіщо, Літо?

„Сьогодні у Києві буде двадцять вісім градусів тепла, вітер західний; стовпчик барометра показує, що на всіх нас чекає ще один приємний весняний день. Здається, що вже літо прийшло, але ні: почекайте, ще зовсім трішечки і всі ми позагоряємо досхочу на райських пляжах. А тепер про інші події...”

„А чому говорять про погоду лише у Києві?” – думка сама потривожила сіру речовину мозку і примусила задуматись.

А й справді, чому? Хіба немає інших міст на карті?..

Війнув вітерець. І слава Богу!!! Спека стояла нестерпна...

То була весна. А всі чекали на літо. Таку красиву пору року! Таку теплу... Таку гарячу... Таку спекотну... Пору року... Літо.

Воно прийде. Обов’язково прийде!!! Прийде несподівано. Мов той дощ, що йде не там, де ждуть, а там, де жнуть, не там, де просять, а там, де косять.

От так і те літо. Прийде – і відразу весь світ звеселиться.

Літо внадиться спекотне, безвітряне, душне...

То прийде час сонця, час відпусток, час літніх бур, час шоколадних від ультрафіолету тіл, час блискавиць і грому, час зелених крон у дерев, час цвітіння і буяння усього живого, час всеможливих запахів, час блакитного неба і золотого колосся, час усмішок і скиглень, час веселої біганини і розбитих колін та рук, час польових робіт і сонячних ударів, час відпочинку і крадіжок, час фотографування і малювання, час ходіння по горах і зламаних кінцівок, час купання і втоплень, час цвітіння папороті і розбитих мрій...

Гарна пора те літо.

Так мені казали.

Про літо.

Так мені його описували.

А сама я ніколи його не побачу, ніколи не зустріну, ніколи не відчую.

Літо ніколи не подарує мені ані жменьки суниць, ані близнят-сережок-вишень на вухах, ані того приємного аромату матіол та троянд у саду...

Літо не прийде.